ПОВТОРЕННЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО

Усне складання висловлювання

59. Прочитайте уривок із фантастичної повісті Марини та Сергія Дяченків «Дика енергія. Лана». Лексичне значення виділених слів з'ясуйте за тлумачним словничком у кінці підручника. Доберіть до висловлювання заголовок, який відбивав би його тему.

...Коли розвиднюється, мене підіймають у гніздо. Це на двохсотому поверсі, проте сходами здиратися не доводиться. На мені застібають збрую — складне переплетіння ремінців на поясі, стегнах і плечах. До спеціального карабіна прикріплюють трос. Другий кінець троса приєднано до противаги у ліфтовій шахті.

Трос тягне мене вгору. Невдовзі я зависаю на тросі, як павук на павутинці, перед чиїмись балконними дверима. Та балкона немає — двері виходять у порожнечу. На дверях табличка: «Ласкаво просимо. Витирайте ноги». Стукаю. Мені відчиняють.

Навколо мене люди сидять на підвіконнях, звісивши ноги над безоднею, у їхніх руках — мегафони.

Мешканці будинку базікають із сусідами. Просто так, знічев'я.

Мегафони дуже спотворюють звук. Металевий і трохи моторошний, він лине далеко, долаючи навіть туман. Людське мовлення, пропущене через мегафон і відстань, важко, навіть неможливо зрозуміти. Тому тут на цей випадок виробилась особлива мова, що складається тільки з голосних.

Люди не то говорять, не то співають. Виходить ніби пташиний крик, він летить у туман, за кілька секунд приходить відповідь. Я нічого не розумію, зате всі інші розуміють чудово. Один смикає за шнурок на руків'ї мегафона і цим підзаряджає слабенький акумулятор. Потім кричить щось дуже коротко й дзвінко. Коли надходить відповідь, він заходиться від сміху, ледь не падає з підвіконня. Я почуваюся дуже невпевнено, бо нічого не чую і не розумію.

Вежі мегаполіса залито туманом, який нагадує старовинний білий парафін. І серед тиші, серед білої імли перегукуються дивні голоси — металеві, пташині.